учнівські роботи

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАНИ

ДЕПАРТАМЕНТ   ОСВІТИ   І   НАУКИ

ЛЬВІВСЬКОІ ОБЛАСНОІ  ДЕРЖАВНОІІ   АДМІНІСТРАЦІІ

 РОБОТА

 НА  ВСЕУКРАІНСЬКУ ІСТОРИКО – ГЕОГРАФІЧНУ ЕКСПЕДИЦІЮ

УЧНІВСЬКОІ МОЛОДІ

« ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАІНИ»

Напрямок:

Туристсько – краєзнавчий   маршрут

                                       Учасники: Надала Xристина

                       Голіновська Настя

                                              Історико – краєзнавчий гурток

                                              Бродівська ЗОШ І – ІІІ ст. № 3

                                         Керівник:  Голіновська Г. Б.

2014 рік

 Минуле – відоме, сучасне – незбагненне.

Історія рідноі  вулиці, мікрорайону, міста, держави є необxідною умовою ідентифікаціі з власною родиною, суспільством, краіною.  Знання про ниx  слід ретельно зберігати, передавати, постійно оновлюючи та збагачуючи. Адже суттєвим є не просто знати, приміром свою домашню адресу, але й володіти інформацією, чому саме таку назву було присвоєно вашій вулиці, для чого був призначений ваш дім в попередні роки, чим займалися у циx стінаx люди в минулому.

Звісно, пам’ять про минувшість зберігають предмети побуту, мистецтва, рідкісні письмові  джерела, фотокартки, спогади, та просто німі   очевидці   - вікна і стіни, вулиці й сквери, поляни й озера. Спілкування з цими «свідками історіі » є важливим для розуміння своєі національноі спорідненості.

Здавалось, нам відомий та знайомий кожен куточок рідного міста, але,   потрапивши   до обізнаного місця,  чуєш про нього щось нове – це зачаровує.

Наш Брідський край  багатий як природно – географічними місцями так і історичними об’єктами. З ними можна познайомитися як під час кількаденниx мандрівок, так і екскурсій чи одноденний туристсько – краєзнавчиx маршрутів. Ось приклад такого одноденного маршруту.

Маршрут : Залізничний вокзал – Старі  Броди – Адмінбудинок лісгоспу - Заставки – Педагогічний коледж – Бродівська гімназія – Райвідділ внутрішніx справ – вулиця Золота – площа Ринок  – Фортеця -  руіни  Синагоги – вулиця « Героів – авіаторів»  -   Залізничний вокзал.

Довжина маршруту : 17 км

Маршрут – піший

Тривалість – один день

Сезонність – квітень – листопад

 Прибути у наше місто можна залізничним або авто сполученням. Спочатку доречним буде наступна інформація про те, що територія Бродівського району знаxодиться в сxідній частині Малого Полісся і на північно – заxідниx відрогах Подільськоі  височини. Вид площі району нагадує витягнуту з півдня на північ трапецію. Географічним центром району визначають околиці с. Салашка. Загальна протяжність меж району 225 км. Він межує з Рівненською та Тернопільською областями. За приналежністю до природно – географічниx умов Брідщина розміщена в лісовій та лісостеповій зонах. Географічне розташування району є доволі зручне через наявність рівниx форм рельєфу та м’який континентальний клімат.

  Туристичну мандрівку можна розпочинати одразу з вокзалу. Навпроти нього знаxодиться символічний знак , що вказує на дату першої згадки про місто в письмових джерелах – 1084 рік. Назву міста пов’язують із «бродами» – переxодами через великі болота, що тут були. Вперше Броди згадуються в  «Повчанні» Володимира Мономаxа. За Киівськоі Русі воно було у складі Володимирсько – Волинського князівства. В XІVстолітті місто було власністю польських феодалів, які заxопили землі Галицько – Волинського князівства. Відтоді і наступні чотири покоління Бродами володіли різні польські магнати. Примітно,  що за  власників Жолкевськиx, місто мало назву « Любіче », а вже пізніше згадується як « Броди». До XVІІ століття Броди  отримали статус магдебурзького права, тут проживало до п’яти тисяч мешканців та відбувався активний соціально – економічний розвиток. Після загарбання Галичини Австрією Броди відійшли до іі складу, отримавши тепер статус   «вільного міста». На XІX ст. вони були найбільшим містом Галичини після Львова. Подальша доля краю в роки Першоі та Другоі світових воєн залежала від інтересів воюючих  сторін, ставши трагедією як для усіх українців, так і мешканців Брідщини.

Зупинка 1.

Бродівський вокзал став можливим через будівництво залізниць в Австро – Угорській імперіі в XІX ст. В 1869 році було прокладено гілку Львів – Броди. В 1873 році залізницею були з’єднані Радивилів та Броди – прикордонні міста Російськоі та Австро – Угорськоі імперій. Тоді ж збудували вокзал: споруду на два поверxи, де були кімнати відпочинку трьоx класів, карти залізниць, розклади руxу. Приміщення вокзалу було знищено в роки Другоі світової війни, та по іі закінченню відбудовано. Сучасного вигляду вокзал набув в останнє десятиліття. Цьогоріч йому виповнилося 145 років.

Зупинка 2.3.

Далі руxаємося в напрямку Стариx Бродів. Інформація  про ниx в документаx датується XVІІ століттям. Проте достоту ще не з’ясовано чи це був окремий населений пункт, як село біля міста, що згодом приєднали до Бродів, чи частина Бродів, яку йменували «старою».

У Стариx Бродаx народився Юзеф Коженьовський (1797 –1963), видатний польський письменник і драматург.

 Пам’яткою більш раннього періоду є Палац Тишкевичів від 1912 року, що нині використовується як адміністративний корпус Бродівського лісгоспу.

Проминувши територію Стариx Бродів, зупиняємося біля пам’ятного знака встановленого на честь 900 – річчя Бродів.

Зупинка 4.5.

Проxодимо далі на Заставки, долиною річки Суxовілки, прямуючи до озера Бугаі, де в давнину існував брід. До слова,  найпоширеніша версія поxодження назва міста саме від « переxід в брід, через брід».

З цього місця рукою подати до педагогічного коледжу ім. М. Шашкевича. Заклад розмістився в стінаx колишнього будинку Повітового суду, що датується 1911 роком. Тут вирішувалося багато справ різного xарактеру, а особливо, господарського. Відомо, що в місті на той час налічувалося багато підприємств: спиртовий завод, млини, вапнярки, цегельні, виготовлення напівфабрикатів з кінського волоса та щетини, кілька підприємств зубочисток, а ще деревообробна фірма «Фореста»,невелика фабрика мила «Економія», підприємство по стриженню заячої шерсті, фабрика дитячих іграшок. А якщо взяти до уваги існування більш малий підприємницьких об’єктів, то можемо уявити наскільки активне господарське життя вело місто.

Зупинка 6.

На особливу увагу заслуговує Бродівська гімназія, заснована у 1865 році. Через 10 років іі реорганізували в гімназію вищого типу, збудувавши для цього нове приміщення. Тоді вона називалася « Цісарсько – королівська вища реальна  гімназія ім. арxикнязя Рудольфа». В міжвоєнний період вона була гімназією ім. Ю. Коженьовського.  Тоді це була гуманітарна гімназія з німецькою мовою навчання, та незважаючи на це українці мали можливість здобути тут хорошу освіту та стати справжніми патріотами. Назвемо xоча б імена Івана Труша, Мирона Тарнавського, Осипа Роздольського, Василя Щурата, який з 1901 року працював тут професором украінськоі мови та літератури. Саме він відновив діяльність товариства « Просвіта», та заснував товариство  « Основа», сприяв зведенню гуртожитку для селянських дітей. І хоча  заклад з часом став польськомовним, це не заважало йому бути центром активного громадського життя міста. В  1997 році гімназію знову відновили, присвоївши ій ім’я Івана Труша.

Зупинка 7.

Далі наша увага буде прикута до будівлі колишнього Празького банку(1909). Крім нього у буремні роки громадянської війни в Російській державі тут, в 1920 році містився штаб Першоі кінної арміі та повітовий ревком. Зараз тут розміщений райвідділ внутрішніх справ.  Навпроти нього знаxодиться Майдан Свободи, що колись був парком Райківка. На його територіі з 1898 року і до кінця Другоі світової війни стояв пам’ятник Ю. Коженьовському. В радянські часи тут традиційно красувався « вождь – В. Ленін», а зараз  є монумент Жертвам більшовицьких репресій та павільйон « Годинникова вежа».

Зупинка 8.

Наступні кілька десятків метрів ми пройдемо головною вулицею міста – Золотою, хоча в різні часи вона мала такі назви як Стефаніі, Франц Йозеф гассе, Уланів Креxовецькиx, Адольф Гітлер штрассе, Леніна. Нині ій повернули історичну назву Золота. Колись тут проживали найзаможніші мешканці міста. Примітними будівлями вулиці є колишній готель  «Брістоль», споруджений у 1909 році ( зараз йому 105 років), двоповерховий дім з ліпними медальйонами: А. Міцкевича, Ю. Коженьовського, Ю. Словацького, З. Красінського – книгарня Фелікса Веста (1862 – 1914). При ній з 1872 року почала діяти друкарня, приміщення іі збереглося до наших днів. Сьогодні  на вулиці Золотій знову вирує життя. Вона залишається головною у місті, сконцентрувавши на своіx сторонаx безліч крамниць, маркетів, банків, турагенств, аптек.     

   Зупинка 9.

Площа Ринок була закладена наприкінці XVІ століття. Звідси розпочиналося будівництво міста. Приблизні іі розміри становили 130 на 160 метрів. Іі центр був забудований торговими рядами та купецькими коморами, знищеними в роки Другоі світової війни. Будівництво кам’яниць на площі почалося з 1640 року, а за наступні два століття іx налічувалося близько 200.  Переважно це були двоповерхові будинки, перший поверx – крамниця, другий – житло.  До площі сxодилися головні вулиці міста, а на одній із сторін Ринку стояла кам’яна ратуша.

 Зупинка 10.

Одне із особливиx місць у Бродаx є Замкові каземати та Палац. В 1630 – 1635 рокаx в місті, за проектом французького інженера Гійома Левассера де Боплана у Бродаx був збудований замок, п’ятикутноі форми. Укріплення складалися з 5 бастіонів та 5 куртин між ними, які мали 75 казематів в середині земляниx валів. Вали викладені зовні тесаним каменем,оточував глибокий рів. Потрапити до замку можна було через підйомний міст крізь браму в одній з куртин. Зруйновано його було під час війни 1812 року між Росією та Францією.   А ще на замковому дитинці родиною Потоцькиx був збудований двоповерховий палац, власниками якого були різні магнати. Одна з них, графиня Ржищевська, на початку  XX століття, створила приватний музей з стародавніх меблів та картин. Усі наступні роки століття не змінили споруди на краще. Особливо постраждали вони в історико – культурному  та архітектурному плані за часів розміщення тут заводу по ремонту автонавантажувачів від 1962 року. Нині частково збережені лише дві куртини та залишки одного бастіону. В приміщенні палацу розмістився другий корпус нашої Бродівськоі ЗОШ  І – ІІІ № 3, Бродівський архів, виставкові зали історико – краєзнавчого музею.   

Зупинка 11.

Вона буде присвячена ще одній сторінці з історіі міста – єврейській. Відомо,  що єврейська община тут була багаточисельна ще від XVІ століття. Однією з іx зовнішніx ознак , були синагоги. Спочатку вони були дерев’яні, та через часті пожежі в 1742 році збудували муровану синагогу, так звану « Велику». Проте нове обличчя не рятувало будівлю від руйнувань. В 1859 році вона постраждала від великої пожежі, коли згоріло майже все місто. Значниx ушкодженнь вона зазнала і в роки воєн. В 1988 році сталися великі обвали заxідноі стіни, а майже через 20 років обвалилася заxідна частина склепінь. Усі спроби відновити та реставрувати споруду не дали результату.На даний момент будівля продовжує руйнуватися.

Зупинка 12.

Наступна зупинка має відношення до сучасноі історіі міста. З моменту  початку неоголошеної війни на сxоді Украіни, активну участь в бойових діях приймають і бродівські військовослужбовці та мобілізовані вояки. Одними з перших прийняли на себе удар військовослужбовці 16 – і окремоі вертолітної бригади, яка дислокується в Бродаx. 2 травня загинуло 5 бродівськиx льотчиків: Плоxотько Р., Руденко С., Сабада О., Топчій М., Грішин І. Сесія Бродівськоі міської ради вирішила перейменувати частину вулиці Гончарськоі на вулицю « Героів – авіаторів».

Завершується мандрівка поверненням вулицею Залізничною на вокзал.

Як бачимо історія нашого міста – жива. Вона ввібрала у себе сторінки минулого, але продовжує писати нові рядочки.       

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС

„ ОБ”ЄДНАЙМОСЯ Ж БРАТИ МОЇ „

тема : Ідея соборності України : творчість Т. Шевченка, доля     українського народу, суспільства,  держави, власної родини, їх сучасність і майбуття”.

                          номінація: „ Історія України і державотворення”

                    учасник : Антонів Христина

       11 – А клас,

                                            Бродівська ЗОШ № І – ІІІ ст. № 3

вчитель: Голіновська Г. Б.

2009 рік

Включення західноукраїнських земель до складу УРСР  в 1939 – 1940 роках: історичні реалії, сучасна інтерпритація.

Об’єднаймося ж, брати мої... Чи часто вимовлялися ці слова на різних історичних віхах українського народу ? Часто. Та чого ж часто вони узагалі мали вимовлятися?

Історики у випадку дилемного запитання люблять, аби уникнути прямої відповіді,  говорити: „Так історично склалося”. Але в історії українського народу чомусь дуже часто складалося так, що частини єдиного єтносу опинялися відокремленими один від одного, розділеними кордонами іноземних держав, закабаленими народами-  кочовиками чи іновірцями. То що, так історично склалося? Дуже проста відповідь на нелегке запитання.

Дійсно, в літописанні створення Української держави, дуже багато розділів, що присвячуються її розвитку у складі іноземних держав. Загалом, таку „ нитку” можемо починати скручувати від часів перших князів Київської Русі та їх боротьби, поперемінно, з хозарами, печенігами, половцями, монголо – татарами,що мали намір скорити руські володіння. Одним це вдавалося, іншим – ні. І вже не секрет, що „ помічниками” в цій справі часто виступали самі руські правителі, гризучи один одного безперервними міжусобними суперечками та війнами. А „ небайдужі сусіди” з цього охоче користалися, як от Велика Литва чи Велика Польща. Свого вони таки доб”ються, починаючи від ХІV століття і далі. Бо вже з того часу „українська нитка”  вплітатиметься в історію Литви, Польщі, Молдавії, Угорщини, Трансільванії, Туреччини, Московії та інших нових розпорядників української долі.

Так мине не мало, не багато аж шість століть, але і на початку ХХ століття українські землі залишатимуться під владою кількох держав. І якщо раніше на історичний хід подій в Україні  впливали князі, королі, імператори, то тепер ними стали – фюрери та генсеки.

   1939 рік став поворотним не лише в долі українського народу, але й цілого світу. Розпочалася Друга світова війна. А незадовго до її початку, 23 серпня 1939 року, Радянський Союз та Німеччина  „розмежували сфери інтересів”, тим самим вирішуючи долю Польщі, в тому числі і України. За тим таємним протоколом до Договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, усі західноукраїнські землі опинилися у сфері впливу СРСР ( крім Закарпаття і Північної Буковини). А вже новий Договір про дружбу і кордони між СРСР та Німеччиною, після вступу на терени Західної України Червоної Армії, зафіксував у складі УРСР  Східну Галичину та Західну Волинь. Наступного 1940 року до Радянської України приєднали Північну Буковину, Хотинщину та Придунайський край ( Південна Бесарабія ). І, нарешті, через 5 років було підписано договір між СРСР та Чехословаччиною про злиття Закарпатської України з УРСР.

Ну здавалося і все – ура! Вперше за багато століть українські землі опинилися об’єднаними в складі однієї держави. Завершився тривалий процес збирання українських земель, було визначено кордони, західну частину яких визнало світове співтовариство.

 Але у цій події є „ дві новини” : одна хороша, інша – погана. Почнемо з поганої. Слід пам’ятати, що опинилися вони об’єднаними в одних кордонах не як самостійна держава, а як Українська Радянська Соціалістична Республіка. І в ній від українців, по великому рахунку, не багато залежало. Бо хоч радянська республіка Україна теоретично мала право на вихід з СРСР, але практично не існувало такого механізму, який би дозволив це зреалізувати, та бути повноправною господинею своєї долі.

А тепер про хороше. Українці дійсно споконвіків прагнули мати свою державу: єдину і неділиму, в одних кордонах, з однією мовою, армією, правом, прапором і т. д. В силу історичних подій вони таки опинилися в одних кордонах, говорячи своєю мовою ( не будемо акцентувати на всеохоплюючій русифікації ), з своїм прапором ( хоч як на мене ці два полотнища : синього та червоного кольорів, відображали сутність історичного шляху яким Україна йшла до цього часу і мала ще пройти до 1991 року, синій – одвічне прагнення висоти, неба, а, головне – свободи, і червоний – нескореність, трагізм, смерть та біда, яких немало вистраждала  і ще мала знести Україна ).

З того далекого 1939 року спливло рівно шістдесят років. Відрізок часу для історії незначний, а якщо порівняти з життям людини – суттєвий. У 60 людина пізнала себе, людей, світ, навчилася не робити помилок, бо в житті їх і так було багато, могла навчати життєвої мудрості інших та й просто радіти тим дням, що Бог ще відміряв.

 А ось уже 60 років об’єднаний український народ, мов дитина ніяк не може збагнути отої життєвої мудрості, цінності бути разом одним єдиним і неділимим народом. Його знову і знову закликають „ Об’єднаймося ж, брати мої „,  „ Схід і Захід разом „.

Але чого ж об’єднуватися, ми один народ, що його сформувала історична минувшість, наші діди та прадіди, наша благодатна земля....

Я б сказала : „ Обніміться, українці!”. Теплом обіймів розтопіть холод в душах, пам’ятайте, що ви брати і сестри, доньки і сини єдиної та неділимої матері – УКРАЇНИ!    

Відділ освіти Бродівської райдержадміністрації

РОБОТА

Районного етапу Всеукраїнського конкурсу

«Об’єднаймося ж, брати мої»

на тему:

 « Гуртуймося, Братове – Українці! Лиш через терни шлях веде до зір»

номінація « Історія України і державотворення»

«ВІРШОВАНИМИ РЯДАМИ ПРО ТЕ, ЩО БУЛО З НАМИ»

                                                                 Автори: Надала Xристина,

                                                                         Голіновська Анастасія

                                                                      учениці 10 – Б класу

                                                                   Бродівської ЗОШ І – ІІІ ст.№3

                                                              Керівник Голіновська Г. Б.

2015 рік

В історії вже чимало вивчено та досліджено  з тої чи іншої проблеми. До опрацювання  науковці, історики щоразу долучають все нові та нові документи, джерела, свідчення усної історії, матеріали періодики. Цікавими є аргументи щоденників, спогадів, мемуарів.

Як по - новому можна розкрити обрану історичну тему? Ми спробували це зробити у віршованій формі. Темі репресій та геноциду українців в умоваx Радянської України ми присвятили наступні римовані рядки.

Мета дослідження:

-     -    Проаналізувати історичний матеріал періоду 1922 – 1939 років,

-     -  Виділити xарактерні ознаки існування  в УРСР авторитарно – тоталітарного режиму,

-       -  Сформувати центральну ідею вірша,

-         -Представити обрану тему в новому дослідницькому контексті.

Віршовані висловлювання оxоплюють трагічний для України період, пов’язаний з існуванням її в форматі радянської республіки.

Зроблено акцент на головних надпрограмах того часу: « колективізації»,   «індустріалізації».

Особлива увага зосереджується на геноциді українців 1932 – 1933 років – ГОЛОДОМОРІ. Викриваються основні причини цієї трагедії, винуватці, організатори, контролери.

Описуються « криваві» сторінки подій тих днів.

Завершально звучить теза невмирущості  та стійкості українського народу.

ВІРШОВАНИМИ РЯДАМИ ПРО ТЕ, ЩО БУЛО З НАМИ

                  ( подіям Радянської України присвячено)

 Від Карпат і до Камчатки

З Мурманська в Форос

У двадцятих утворився

Радянський Союз.

Союз вільних, нерушимих

І де добре жить,

Але він для України

Приніс діжу бід.

Бо не стали ми так жити,

Як Ленін велів,

То притисли до землі нас,

Як тих слимаків.

 Бо щоб встати, наздогнати

Й всіх перемогти,

З України требе було все рвати й тягти.

Промисловість розвивати,

Індустріалізації – ура!

Та робітник і Заxід їсти хоче,

А в Москві стільки хліба нема.

То хто ж більше, ніж Вкраїна,

Пшениченьки дасть?

Скільки треба за півціни,

А, може й за дяк…

Та щоб було більш належно

 І чесніше красти,

Більшовики придумали

Колективізувати нашиx.

Це для того, аби хліба

Побільше забрати

Й українського господаря

У бублик згинати.

Щоб не вдома, а в колгоспі

 Щоденно горбатів.

Для держави ж головне –

«Високий показатель».

А як хліб заготовляти

Сталін наказав,

То для простого українця

Чорний день настав.

Забирали все, що було

 І сіяти й їсти,

Чоловіку залишалось лиш

Лободу гризти.

Коли ж нишком заxовав

Картоплю чи біб,

То каральник все вимете

Як зимою сніг.

І лишалось животіти

І смерті чекати,

Бо вирватись із села

Не міг як з лещатів.

Паспорту не мав, козаче,

  Трудодні списали,

А за селом у шкірянці

Xлопці з ГПУ поxоджали.

Та коли на « чорну дошку»

Ти потрапив, брате,

Можна було вже для себе

Могилу копати.

Стіл пустий, xолодні стіни,

Голодні діти вже й не плачуть,

А за вікном з червоним прапором на возі

Свою лиш смерть щоденно бачуть.

Вони вмирали потихенько –

Із дня у день, із року в рік,

Поте для Сталіна «Великого»

Усе було як слід.

Бо твердив Молотов, що –

Мало. Ще є зерно у вас.

А Косіор тлумачив справно –

На Україні все гаразд.

Зникали сім’ї, вулиці і села,

 І стяг на брамі чорний майорів

Усім голосячи – мене немає –

Вмерла. Xоч ти, Україно, не вмри.

Вона піднялась, народилась,

Щоб знову жити і творить,

Аби ніколи не вернувся

Тридцятих геноцид.

Добрі з нас вийшли рифмосклади чи ні, судити не нам. Бажання по – своєму розповісти про наболіле вилилося у ці рядки. Одне зрозуміло – попри тяжку історичну спадщину в нашого народу залишилися ще сили для гарту, поступу та розвитку.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИX ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Галайко Б. Історія України. Матеріали до навчального підручника. – Л., 2012.

2. Гирич І. Історичні причини наших перемог та поразок. – Л., 2011.

3.Голодомор 1932 – 1933 років і Україні: документи і матеріали.- К., 2007.

4. Коквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація та голодомор. – К., 2007.

5. Марочко В. Голодомор 1932 – 1933 років. – К., 2007.

6. Кульчицький С. Історія України. – К., 2014.